Комплексне дослідження правових і практичних рамок діяльності профспілок, організацій (об’єднань) роботодавців, сучасного стану ведення колективних переговорів, колективних трудових спорів та існуючих процедур їхнього вирішення

Проект виконано Центром соціальних експертиз ІС НАНУ на замовлення Міжнародної Організації Праці в Україні

Часпроведенняпроекту: 2002 – 2003 рік

Метадослідження –дослідитистанреалізаціїпринципівсвободиасоціаціїтаефективноговизнанняправнаколективніпереговори.

Основнізавданнядослідження:
1. Визначення інституціональних критеріїв діяльності та ролі професійних спілок як суб’єкту соціально-трудових відносин;
2. Визначення стану та ролі об’єднань роботодавців;
3. Аналіз ролі держави як суб’єкту соціально-трудових відносин;
4. Аналіз сучасного стану колективних договорів (колективний договірний процес);
5. Аналіз колективних трудових спорів (причини та шляхи вирішення).

Вибіркова сукупність: В ході дослідження було опитано 1802 респондента в 11 областях України (Вінницька, Донецька, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська, Сумська, Харківська, Чернігівська, АР Крим) та в місті Києві.

Зміст звіту по проекту:

Вступ
Розділ I. Соціально-демографічна характеристика респондентів
Розділ II. Визначення основних понять дослідження
Розділ III. Правові та практичні рамки діяльності  профспілок в україні
Розділ IV. Правові та практичні рамки діяльності організацій (об’єднань) роботодавців
Розділ V. Держава як партнер соціально-трудових відносин та соціального діалогу
Розділ VI. Сучасний стан ведення колективних переговорів (колективні договори)
Розділ VII. Колективні трудові спори та існуючі процедури  їх вирішення
Розділ VIII. Гендерні проблеми
Загальні   висновки
Технічний звіт

Висновки:

• Профспілки охоплюють усі регіони країни, всі види економічної діяльності, всі форми власності та господарювання. При загальному падінні чисельності первинних організацій  профспілок  зберігається досить високий показник охоплення працівників профспілковим членством.

•  За оцінками більшості представників всіх сторін соціально-трудових відносин існування профспілок в Україні має традиційний, інерційний характер.

•  При оцінці перспектив профспілкового руху в Україні необхідно приймати в увагу наступні обставини:

По-перше, український профспілковий рух, як і вся країна, знаходиться в перехідному стані: більшість профоб’єднань, так чи інакше, сполучають у собі риси державної професійної корпорації й елементи західної профспілкової моделі.
По-друге, профспілковий рух, як і вся країна, переживає глибоку кризу, що охопила всі сторони життя як старих, так і нових профспілок.
По-третє, говорячи про українські профспілки, насамперед і в основному доводиться мати на увазі профорганізації, що входять у Федерацію незалежних профспілок України (ФНПУ), що є спадкоємцем ВЦСПС. Незважаючи на багатообіцяючий старт на початку 90-х років нових, альтернативних ФНПУ профспілок, їм так і не удалося стати впливовою цивільною силою, залучити у свої ряди значну частину трудящих.
По-четверте, оцінюючи перспективи профспілкового руху необхідно враховувати, що країна входить у смугу економічної стабілізації і майбутнє сьогоднішніх профспілок цілком залежить від того наскільки ефективно вони зможуть виконувати свою соціально-захисну функцію в умовах некризової економіки.

•  Ідеальною моделлю організації роботодавців, за визначенням респондентів є численна організація, яка забезпечує інтереси абсолютно всіх членів, кожен член такої організації бере участь у прийнятті рішень щодо планування та реалізації її діяльності; ця організація є абсолютно аполітичною, надає інформаційно-консультативні послуги; існує виключно за рахунок членських внесків, які сплачуються в залежності від фінансової спроможності підприємства.

• Результати опитування виявили низьку оцінку сторонами соціально-трудових відносин діяльності державних органів влади в якості одного із суб’єктів цих відносин.

• Держава лише формально визнає профспілки своїм соціальним партнером. Це можна пояснити, з одного боку інерцією минулого досвіду “одержавлення ” профспілок, а з другого тим, що держава дотепер залишається досить крупним роботодавцем і намагається переорієнтувати профспілки на захист інтересів держави, а не працівників.

•  Що стосується ставлення державних органів влади до роботодавців як суб’єкту соціального партнерства, то більшість серед таких категорій як представники профспілок, роботодавців і наймані працівники завагалися з відповіддю.

•  Підсумовуючи результати опитування можемо зазначити, що альтернативи колективно-договірному регулюванню соціально-трудових відносин в Україні немає. Більш ніж десятирічний досвід, починаючи з 1991 року укладання Генеральної, галузевих і територіальних угод це підтверджує.

• Результати опитування підтверджують достатньо поширене явище правового нігілізму, так серед фахівців сфери соціально-трудових відносин лише половина респондентів знайома з Конвенціями МОП № 87 і 98, менше третини досконало знають зміст законів “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”(21%), ”Про колективні договори і угоди”(30%), “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”(26%). Майже половина знає частково, або взагалі не знайома із змістом цих законів.

•  На сьогодні вирішення переважної більшості колективних трудових спорів (конфліктів) зводиться до пошуку шляхів погашення заборгованості із заробітної плати, решта питань соціально-трудових відносин практично відійшли на другий план.

• Більшість респондентів вважає, що профспілки забезп