Моніторинг соціальних наслідків Чорнобильської катастрофи: система соціального захисту потерпілих

Час проведення проекту: 2004р.

Ціль: Розробити пропозиції щодо вдосконалення системи соціальної допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи.

Задачі:
Визначити активні й пасивні групи населення, що мешкають на досліджуваних територіях (їх соціальні очікування й реальні досягнення; життєві стратегії, проблеми їх вибору);

• З’ясувати основні характеристики соціальної активності спільнот, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, з одного боку, і так званих «чистих» територій, з іншого боку, та порівняти їх (зокрема, готовності до участі у суспільно-корисних справах);

•  Проаналізувати основні потреби і очікування населення досліджуваних територій для поліпшення їх соціального самопочуття та більш успішної взаємодії із різними соціальними інституціями;

•  З’ясувати, які проблеми хвилюють населення цільових груп понад усе, та встановити, хто допомагає їм вирішувати ці проблеми;

• Оцінити рівень реалізації різних пільг і компенсацій, передбачених законодавством України для різних категорій постраждалих.

•  Визначити рівень інформованості населення, що проживає на територіях з різним рівнем радіоактивного забруднення, включаючи “самоселів”, про соціальні пільги, гарантії та трирівневу систему пенсійного забезпечення, передбачені новою концепцією соціального захисту населення.

•  Розробити пропозиції щодо вдосконалення системи соціальної допомоги потерпілим.

•  Розробити методичні рекомендації по використанню соціальної активності місцевих спільнот у вирішенні соціальних проблем забруднених територій Житомирської та Київської областей.

Вибіркова сукупність: опитування не передбачалось.

Висновки:
1. Контент-аналіз друкованих періодичних видань стосовно стану та перспектив розвитку життєво важливих сфер життєдіяльності населення потерпілих регіонів показує, що уражені території в регіональному розрізі виявляють різну міру депресивності (за показниками: народжуваність, смертність, середній вік населення): більш благополучні в демографічному сенсі, більш активні – Волинь, Київщина та Рівненщина, більш депресивні – потерпілі райони Чернігівської та Житомирської областей.
2. Соціологічне дослідження оцінок забезпеченості та потреб потерпілих у життєво важливих сферах життєдіяльності (Житомирська та Київська обл.) продемонструвало низькі і над-низькі самооцінки потреб, що можна тлумачити як психологічну “безнадію”, “приреченість” великої частки мешканців уражених регіонів. Цій частині населення необхідне підтвердження можливостей покращання реального стану справ, оскільки у нього відсутня позитивна мотивація навіть у питаннях самодопомоги.
3. Порівняно вищу зацікавленість населення виявило у потребах побутово-господарського та інфраструктурного типу, отже, програми відродження нормальної життєдіяльності у відповідних населених пунктах мають розпочинатися з тих сфер життєдіяльності, в яких вмотивована місцева спільнота.
4. Зростаюча захворюваність і серйозні втрати здоров’я потерпілих та їх дітей спричиняють невтішні прогнозні оцінки майбутнього: ризик захворіти оцінюється як цілком імовірний. Відтак необхідним є перегляд і вдосконалення системи медичної допомоги потерпілим, передусім первинної медичної допомоги (переоснащення фельдшерсько-акушерських пунктів, перенавчання персоналу)
5. В побутово-господарській сфері життєдіяльності потерпілих виокремлюється кілька основних проблем:

• високий радіологічний ризик домашнього господарювання (через зростаючу дозу внутрішнього опромінення за рахунок харчування місцевими продуктами)

•  рівень зайнятості населення низький, обмаль економічно успішних підприємств та господарств

•  недостатня система професійної підготовки та перепідготовки місцевих кадрів для молоді та людей середнього віку

6. Соціальна допомога тим потерпілим, які спроможні виявити активність в своїй життєдіяльності, має включати:

•  Масову і добре тематично структуровану (зокрема, модульно-тематичну) освітню роботу, розраховану на місцеві умови та різні групи потерпілих (на базі освітніх шкіл, із відповідною перепідготовкою вчителів)

•  Створення консультаційної мережі для надання допомоги в ознайомленні з засобами захисту від ризику (передусім для спеціалістів в забруднених регіонах)

• Формування навчальної мережі для перенавчання потерпілих ризикознижуючим формам господарювання

7. Попри недостатність соціальної роботи з потерпілими, сформувалась група людей, життєдіяльність яких можна вважати активною (тобто вже частково знайома із практикою ризикозниження); ця група становить від чверті до близько третини потерпілих в різних зонах опитування.
   8. Більшість потерпілих перебуває у стані соціальної пасивності, потребує соціального захисту, отже, розробка та впровадження Програми розвитку потерпілих регіонів для сприяння активізації життєдіяльності населення є актуальною соціальною задачею.

   Публікації результатів проекту:
   “Чорнобиль і соціум (випуск десятий)”// Ходорівська Н.В. “Методичне обгрунтування змін соціальної політики щодо потерпілих від Чорнобильської катастрофи”. – Київ, 2004.