Оцінка консультування щодо ВІЛ/СНІД пацієнтів із хворобами, які передаються статевим шляхом

Проект виконано Центром соціальних експертиз Інституту соціології Національної академії наук України на замовлення Міжнародного благодійного фонду “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні

Час проведення: 1 серпня 2005р. – 31 вересня 2005р.

Мета дослідження:
оцінка стану консультування щодо ВІЛ/СНІД пацієнтів із хворобами, які передаються статевим шляхом.

Завдання:

•  Провести аналіз існуючих нормативних документів, які регулюють консультування щодо ВІЛ/СНІД в системі надання медичної допомоги пацієнтам з ІПСШ.
• Оцінити стан консультування щодо ВІЛ/СНІД пацієнтів із хворобами, що передаються статевим шляхом, в державних та приватних клініках.
• Визначити основні проблеми щодо організації консультування пацієнтів із ІПСШ щодо ВІЛ/СНІД у відповідності до існуючих міжнародних підходів.
• Розробити стратегічні рекомендації щодо організації та проведення консультування і тестування на ВІЛ серед пацієнтів із ІПСШ.

Під час виконання цього проекту були застосовані наступні методи збору інформації:

• експертиза нормативних документів;
• збір та аналіз інформації щодо світового досвіду надання ДКТ;
• опитування за стандартизованою анкетою пацієнтів дермато-венерологічних лікарень;
• експертне опитування головних лікарів дермато-венерологічних клінік/диспансерів;
• експертне опитування дермато-венерологів.

Загальний обсяг вибірки даного соціологічного опитування становив 720 пацієнтів, 50 лікарів дермато-венерологів та 50 головних лікарів дермато-венерологічних клінік.

Основні результати дослідження:

• В регіонах із високим рівнем поширення ВІЛ/СНІДу, проблема епідемії є більш актуалізованою в професійному середовищі медиків, тому там система передтестового консультування розвинена краще. Однак, приблизно лише кожний другий представник уразливої щодо інфікування ВІЛ групи пацієнтів з ІПСШ отримує консультацію. Тобто відповідь на Національний показник, щодо відсотку пацієнтів з хворобами, що передаються статевим шляхом, в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, які отримали відповідні послуги щодо діагностики, консультування та лікування (в контексті передтестового консультування) — трохи вищий за середній і становить 42%.
• Можна говорити про те, що пацієнти в цілому задоволені консультаціями, однак при цьому вказали на брак роздаткових матеріалів з ВІЛ/СНІД тематики та профілактики ІПСШ. В цьому ракурсі постає питання забезпечення дермато-венерологічних лікувальних установ інформаційними матеріалами.
• Аналіз дотримання базових принципів ДКТ при наданні перетестової консультації показав, що консультації здебільшого не анонімні та проходять не в конфіденційній обстановці – за присутності третьої особи (зазвичай медсестри).
• Ефективність перетестового консультування певною мірою визначається кількістю осіб, які прийняли рішення пройти тест на ВІЛ-інфекцію. В ході дослідження виявлено 47% таких респондентів.
• Усвідомлення необхідності та потреби тестування на ВІЛ в цільовій групі пацієнтів із ІПСШ знаходиться на досить низькому рівні.
• Ініціатива пройти тестування здебільшого належить не пацієнтам, а лікарям.
• Впродовж останніх 12 місяців 64% опитаних пройшли тест. При цьому 82% з них, дізналися про результат цього тесту. Дані цифри є відповіддю на додатковий Національний показник №17 (кількість та відсоток осіб, які звернулися за тестуванням на ВІЛ, пройшли тестування та одержали його результати).
• Частота звернень до тестування на ВІЛ залежить від регіону. Найчастіше тестуються опитані з областей з найвищим та середнім рівнем поширення епідемії, відповідно до тестування звертаються рідше в регіонах з найнижчим рівнем поширення.
• Здебільшого тестування на ВІЛ відбувалося в межах дермато-венерологічних закладів державної форми власності, іноді в лікарнях за місцем проживання.
• Зазвичай (70%) пацієнти надавали інформаційну згоду на проведення тестування, а саме тестування відбувалося на засадах добровільності та безоплатності.
• Таким чином, можна сказати про наступне: лише в кожному другому випадку, в результаті ДКТ, зафіксовано певний вплив на поведінку пацієнтів із ІПСШ в контексті проблеми ВІЛ/СНІД, в якості відмови від факторів, які підвищують ризик інфікування в бік формування безпечних моделей поведінки.
• Більшість лікарів дерматовенерологічних закладів підтверджують підвищення останнім часом уваги владних структур до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІД, що повинно позначитися на поліпшенні організації інфраструктури послуг ДКТ, в тому числі і для пацієнтів з ІПСШ.
• Важливим є визнання лікарями-дерматовенерологами ролі ДКТ як необхідної складової частини медичного обслуговування населення, що полегшує навчальну роботу з ними стосовно цільової підготовки до проведення високопрофесійних консультацій дотестового і післятестового характеру. Разом з тим насторожує, що рівень інтеграції ДКТ у різні служби охорони здоров’я і соціального забезпечення, за оцінками лікарів, залишається невисоким і “поки що йдуть лише розмови про необхідність такої інтеграції”.
• Поліпшенню організації інфраструктури мають сприяти і оцінки лікарів-дерматовенерологів щодо включення послуг ДКТ до сфери дерматовенерологічної служби. В цьому контексті потрібно переглянути відомчі засади надання медичних послуг людям, які живуть з ВІЛ, і переорієнтувати частину надання цих послуг з установ центрів – СНІД на заклади дерматовенерологічної служби.
• У більшості досліджених установ проводиться консультування пацієнтів з ІПСШ з питань щодо ВІЛ/СНІД, у кожній другій з них проводиться також тестування крові пацієнтів на наявність антитіл до ВІЛ. Домінування серед видів консультативної роботи в контексті ВІЛ/СНІД інформаційної бесіди з пацієнтами свідчить про необхідність проведення начально – просвітницької роботи серед лікарів з роз’ясненнями їм значень “інформаційної бесіди”, “передтестового “ та “післятестового” консультування.
• Окремою проблемою залишаються питання приміщень, де проводиться консультування з питань щодо ВІЛ/СНІД. У більшості дерматологічних закладів таке консультування проводиться у кабінетах, де здійснюють прийом пацієнтів практикуючі лікарі, нерідко під час таких прийомів присутні інші медичні працівники, зокрема медичні сестри. Це порушує конфіденційність консультування пацієнта з питань щодо ВІЛ/СНІД, знижує довіру до самої процедури консультування. Окрім того, у третині досліджених установ консультування і тестування на ВІЛ проводяться у різних установах, які або ж далеко розташовані одна щодо одної, або загалом знаходяться у різних закладах. Добираючись від одного приміщення до іншого пацієнт із ІПСШ, який пройшов консультування і прийняв рішення про тестування, має досить часу, щоб відкласти процедуру тестування на інший день чи зовсім передумати її проходити.
• Не сприяє розширенню доступу пацієнтів з ІПСШ до послуг ДКТ також платність консультаційних послуг (як з питань щодо ІПСШ, так і щодо ВІЛ/СНІД) у майже половині закладів дерматовенерологічної сфери. Навіть при відносно невисокій вартості цих послуг (від 30 до 60 грн.) вони можуть бути недоступними для даної категорії пацієнтів за необхідності проходити лікування ХПСШ, яке коштує набагато більше.
• Результати дослідження свідчать про можливість застосування нових підходів, які б скорочували державні витрати на ДКТ за рахунок поєднання надання медичних послуг лікарями різних спеціалізацій з проведенням ними консультувань щодо питань з ВІЛ/СНІД. При цьому потребує поширення робота як з пацієнтами, що мають хвороби, які передаються статевим шляхом, так і з медичними працівниками та лікарями, у напрямі пропагування переваг ДКТ і підвищення поінформованості суспільства щодо цього.
• У вітчизняних закладах дерматовенерологічної сфери проводиться певна робота з пацієнтами щодо надання послуг ДКТ, але вона потребує цілеспрямованого і послідовного розвитку, продовження і поглиблення інтеграції ДКТ у ці служби системи охорони здоров’я. Оскільки лікарі цих закладів поєднують проведення консультування з питань щодо ВІЛ/СНІД з іншою роботою – консультуванням, діагностуванням та лікуванням ІПСШ, важливим є питання достатності часу, який виділяється лікарю дерматовенерологічного закладу для прийому одного пацієнта. Без збільшення часу для цього як загальні консультування щодо питань ІПСШ, так і консультування з питань щодо ВІЛ/СНІД проводитимуться дуже спішно, що не дає змоги лікарю приділяти своїм пацієнтам ні достатньої уваги, ні потрібного часу.
•  При загальному позитивному або нейтральному ставленні людей до тестування на ВІЛ, пацієнти в більшості випадків негативно ставляться до пропозиції лікарів обстежитись на ВІЛ.
•  Найбільш поширеною причиною негативної реакції пацієнтів на пропозицію обстежитись на ВІЛ є, на думку лікарів, страх, страх перед можливою позитивною відповіддю, перед розголошенням діагнозу, перед самим захворюванням. Проте з відкритою фобією пацієнтів щодо ВІЛ-інфікування у своєї практиці лікарі зустрічаються не часто.
•  Більш частішими, ніж прояви фобії, є, за свідченнями головних та практикуючих лікарів, прояви дискримінації чи осудливого ставлення до людей з ВІЛ-позитивним статусом.

Експерти-медики запропонували наступні напрямки зменшення проявів дискримінації:

• підвищення поінформованості населення щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекції та її профілактики, просвітницька робота;
• проведення роз’яснювальної роботи щодо профілактики ВІЛ/СНІДу як серед населення так і серед медиків;
• реалізація державної програми;
• підвищення свідомості населення, відродження почуття милосердя шляхом духовного оновлення;
• підвищення загальної медичної культури населення;
• розширення мережі консультативних пунктів, кола консультантів з ВІЛ/СНІД та консультацій.
• На думку медиків-експертів, стигма щодо груп ризику, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД має певний вплив на процес надання консультаційних послуг медпрацівниками. Дещо вище оцінюють цей вплив головні лікарі, ніж практикуючі лікарі.
•  Найменш складними щодо консультування є, за свідченнями медиків, звичайні соціальні групи, чоловіки та жінки.

Найбільш поширеними складнощами для всіх наведених соціальних груп при консультуванні є:

• низька поінформованість про ВІЛ, неграмотність;
• несерйозне ставлення до даного питання;
• замкненість, скритність, небажання спілкуватися, невідвертість, недовіра до лікарів;
• легковажність, байдужість;
• страх (перед обстеженням, отримання позитивного результату, розголосу).
• Основними перешкодами, які потрібно подолати в першу чергу, є зміна ставлення населення до проблеми ВІЛ/СНІДу в цілому та підвищення поінформованості населення про послуги ДКТ.
• В третині випадків індивідуальність консультації не дотримується.
• Якщо в більшості обстежених медичних установ пацієнт не має можливості звернутись до медичні установи анонімно, то, відповідно, існує ймовірність недотримання права людини на анонімність, якщо пацієнт бажатиме обстежитись на ВІЛ.
• Певної технології призначення консультантів в обстежених медзакладах не спостерігається. Процес призначення консультантів відбувається по-різному в різних медзакладах, частіше за все цей процес є неформалізованим або зовсім відсутній.
• Проведення спеціальної підготовки лікарів диспансерів щодо надання консультативних послуг з питань ВІЛ/СНІДу, не досить поширене.
• Що стосується кількісного критерію навчання, то відмітимо певну, невисоку залученість лікарів до процесу спеціальної підготовки. Про це говорять, по-перше, дані щодо середньої кількості підготовлених за рік лікарів (20 осіб), по-друге, кількість практикуючих лікарів із числа опитаних, які проходили відповідну підготовку (близько половини).
• Аналіз інформації, отриманої від експертів-медиків щодо подальших планів у проведенні / участі лікарів у спеціальній підготовці, показав недостатню увагу до цього питання з боку експертів обох рівнів, особливо практикуючих лікарів.
• Існує невідповідність потреби у заходах по підготовці спеціалістів-консультантів та їх реальному впровадженні зусиллями медиків-фахівців. Спеціалісти-немедики є більш активними щодо впровадження відповідних програм з підготовки спеціалістів по консультуванню з питань ВІЛ/СНІДу, ніж спеціалісти-медики.

Найбільші труднощі, які виникають в процесі навчання консультативним послугам з питань ВІЛ/СНІДу спеціалістами – не медиками:

• відсутність окремого приміщення, фінансування, запланованих бюджетних коштів;
• недостатня матеріальна база для проведення лекцій, бесід, різних видів наочної агітації;
• праця по консультуванню не оплачується;
• недостатньо кваліфікованих тренерів для підготовки фахівців.
• Переважна більшість опитаних головних лікарів не бачать необхідності впроваджувати певні заходи або програми для попередження емоційного виснаження/професійного вигоряння консультантів з питань ВІЛ/СНІДу через відсутність, на їх думку подібної проблеми.
• Ресурси, необхідні для поширення послуг ДКТ серед осіб з симптомами ІПСШ, за думкою головних та практикуючих медиків в багатьох випадках співпадають з потребами і на рівні країни, і на рівні установи. Переважно це потреби у фінансуванні, у корекції законодавчої бази, у кваліфікованій підготовці лікарів, у інформації та відповідної печатної продукції.
• Недостатність визначених респондентами-лікарями вище ресурсів, являють собою, відповідно, і найсуттєвіші перешкоди для поширення послуг ДКТ в країні. До цього переліку додаються ще такі емоційно-суб’єктивні чинники, як декларативний характер національних програм та недооцінка важливості проблеми ВІЛ/СНІД.